|
| |
 |
|
 |
|
Ужгородська мiська друкарня визнана кращою в областi, а обласна влада хоче вiдiбрати в неї примiщення |
|
 |
Додано 04.06.2007
|
|
|
Минулого тижня полiграфiсти та книговидавцi вiдзначали своє професiйне свято. Були урочистостi, численнi добрi побажання та вручення грамот кращим працiвникам i в Ужгородськiй мiськiй друкарнi. Але її колективу свято дещо затьмарила судова тяганина: обласна рада надумала вiдiбрати у друкарiв їхнє примiщення на вул. Руськiй, 13, яке пiдприємство будувало власними силами. Отож про досягнення та проблеми Ужгородської мiської друкарнi ми вирiшили розпитати її директора Степана Брохуна.— Степане Григоровичу, поговоримо спершу про приємне. Ужгородська друкарня за пiдсумками 2006 р. стала найкращою серед тринадцяти районних та мiських друкарень областi...
— Так, i враховуючи, в якому станi я прийняв її у 2003 роцi, це велике досягнення. Тодi пiдприємство було на межi банкрутства, мало понад 200 тис. грн. боргiв. Ми провели реорганiзацiю, реструктуризацiю, попросили допомоги в депутатiв Ужгородської мiськради. Справа в тому, що система опалення друкарнi була повнiстю зруйнована: свого часу пiдприємство заборгувало близько 60 тис. грн. за централiзоване теплопостачання, i його просто вiдключили, тому труби позамерзали. Цехи стали опалювати камiнами, а це чималi витрати на електроенергiю. Отож пiсля того, як спецiальна комiсiя дiйшла висновку, що друкарня дiйсно збиткова, нам видiлили грошi з мiського бюджету для встановлення iндивiдуальних котлiв та протягнення 150 метрiв газопроводу. А вже пiсля пiвроку напруженої роботи всi основнi цехи, а це 2000 м2, мали якiсне i вiдносно дешеве опалення.
Але на цьому ми не зупинилися. Важливо було оновити виробничу базу, i пiдприємство закупило нову технiку: ламiнатор, термобiндер, ниткошвейну машину, комп’ютер нового поколiння, кольоровий принтер. Отже, рухаємося до замкнутого циклу, коли ми взяли замовлення i виконуємо його вiд початку до кiнця.
Завдяки злагодженiй i професiйнiй роботi трудового колективу за 3 роки Ужгородська друкарня зi збиткового пiдприємства перетворилася на конкурентоспроможне i рентабельне. У 2006 роцi обсяги виробництва зросли в 1,4 раза порiвняно з 2005-м, а чистий прибуток збiльшився у 4,3 раза. Вiдповiдно зросли й зарплати в людей. Показово, що на наше пiдприємство припадає третина обсягiв товарної продукцiї i бiльше половини валового прибутку, отриманого 13-ма раймiськдрукарнями областi. А продуктивнiсть працi, рентабельнiсть та заробiтна плата в нас у 1,6 раза вищi за середнi показники цих КП. Саме тому Ужгородська мiська друкарня i вийшла в передовики краю. Бiльше того, за даними Державного комiтету статистики України, наше пiдприємство увiйшло до числа лiдерiв у рейтингу за сумарним балом номiнацiй “Обсяг реалiзованої продукцiї”, “Чистий прибуток”, “Продуктивнiсть працi”, “Заробiтна плата” в галузi “Друкування газет”.
— Але у вас є ще одне досягнення: друкарня стала видавництвом.
— Ранiше замовлення приймало i передавало нам управлiння з питань преси та iнформацiї ОДА. А коли їх свого часу розформували, ми створили свiй редакцiйно-видавничий вiддiл i поставили питання перед Книжковою палатою й головою комiтету з питань радiомовлення та телебачення про видачу нам свiдоцтва на право видавництва. I з сiчня 2006 р. ми не просто друкарня, а видавництво “Ужгородська мiська друкарня”. За минулий рiк видали вже 20 книжок. Деякi з них були вiдзначенi на “Книжковому Миколаї”, хоча там свою продукцiю представляли численнi полiграфiчнi пiдприємства Львiвщини, Iвано-Франкiвщини, не кажучи вже про мiсцевi. Так, книжка “Письменники Срiбної Землi” (видання присвячене 60-рiччю письменницької органiзацiї) стала переможцем конкурсу в номiнацiї “Особлива вiдзнака”, книжка “Про життя i творчiсть народного художника України Федора Федоровича Манайла” — у номiнацiї “Краще наукове видання”, а “Мелодiї щирих сердець” — “Краще нотне видання”.
— Отут ми плавно пiдiйшли до питання конкурентiв. Маєте їх багато?
— Вистачає. Судiть самi: коли в 2003-му я став директором друкарнi, в Ужгородi було 38 юридичних i фiзичних осiб, якi займалися наданням полiграфiчних послуг, а зараз їх, за моїми даними, близько ста. Бiльшiсть зареєстрована в управлiннi iнформацiї та зв’язкiв iз громадськiстю облдержадмiнiстрацiї, але є й такi, що реєструються за якимось iншим основним видом дiяльностi, а полiграфiя в них iде додатковим рядком. Не хочу ставити пiд сумнiв професiоналiзм численних фiрм i фiрмочок, котрi беруть на себе левову частку замовлень на рiзного типу друк, однак конкуренцiя мiж нами i ними не зовсiм чесна. Маю на увазi нерiвнi умови оподаткування. Вони купили якийсь комп’ютер, рiзограф, сплатили єдиний податок — i спокійно працюють. А ми як єдине комунальне полiграфiчне пiдприємство маємо купу платежiв, починаючи з ПДВ i закiнчуючи послугами санепiдемстанцiї. (За три роки, що я директором, ми перерахували державi близько 500 тис. грн. податкiв). Звичайно, коли це все закладається в кошторис, то цiнова пропозицiя виходить хоч на копiйку, але дорожча, нiж у приватникiв. Зате ми гарантуємо якiсть i грамотнiсть — маємо ж свiй редакцiйно-видавничий вiддiл. А приватники часом таке надрукують, що помилка на помилцi сидить...
— Ви на вiдсутнiсть роботи не скаржитеся?
— Робота є. Друкуємо газети (наприклад “Вiстi Ужгородщини”, Романi яг”, “Слово”, — всього 12 найменувань), книжки, буклети, надаємо послуги офсетного друку, виготовляємо вiтальнi адреси, дiловi щоденники та багато iншого.
— А тепер перейдемо до менш приємної теми — судової тяганини навколо вашого примiщення на Руськiй, 13. У чому там справа?
— Цю двоповерхову будiвлю мiська друкарня зводила господарським способом за власнi кошти з 1976 року. Тодi колишнiй директор В. Комарницький i головний iнженер А. Мермештейн поставили перед мiською владою питання про необхiднiсть розширення цехiв, i для цього була видiлена земля. В архiвах Ужгородської друкарнi зберiгаються фiнансовi документи, трудовi договори, котрi пiдтверджують: нiяких бюджетних грошей на це будiвництво не видiлялося, все робив колектив. А нас зараз намагаються викинути на вулицю з нашого ж примiщення!
Один поверх на Руськiй, 13 свого часу було передано в тимчасове користування управлiнню з питань преси та iнформацiї ОДА (до речi, згiдно з архiвними фiнансовими документами, у той перiод всi друкарнi областi, у т. ч. й наша, перераховували значнi кошти для його утримання), а коли його влiтку 2005 року розформували, сесiя облради передала 670 м2 примiщень газетi “Новини Закарпаття”, яка нiякого стосунку до полiграфiї не має. Причому, згідно із Законом України “Про місцеве самоврядування” (ст. 29, ч. 1, п. а, п/п 4), пропозиції щодо порядку та умов відчуження комунального майна має право вносити виключно сесія міської ради. Натомість у нас свідоцтво на право власності на адмінбудівлю по вул. Руській, 13 одноосібно видали тодішні працівник міськвиконкому та БТІ. А вже через мiсяць з’являється ще одне рiшення облради про видiлення 100 м2 газетi “Карпатi iгаз со”. Правда, цей колектив на вул. Руськiй так i не оселився: ознайомившись iз ситуацiєю на мiсцi, вони побачили, що тут вiльних площ нема. У пiдсумку обласне управлiння з питань майнової полiтики подало в суд позовну заяву, щоб вiдiбрати в нас примiщення. Ми, в свою чергу, теж зiбрали трудовий колектив i подали зустрiчний адмiнiстративний позов, щоб нам цi 2 поверхи залишили. Яке рiшення прийме суд — не знаємо, але сподiваємося, що здоровий глузд переможе. У будь-якому випадку вiдстоюватимемо права колективу до останнього.
До речi, конфлiктна ситуацiя склалася i навколо складiв Ужгородської мiської друкарнi на вул. Гранiтнiй. Ще 5 рокiв тому, до того, як я очолив пiдприємство, там
600 м2 примiщень та 18 соток землi здали в оренду СП ТОВ “Фем-Iнвест” (директор С.Страхов). I ось за тi площi, де колись розвантажували по 2—3 вагони паперу для всiх полiграфiчних пiдприємств областi, орендарi платять... по 429 грн. на мiсяць. Таких цiн в Ужгородi просто нема! Але ще й той мiзер “Фем-Iнвест” не сплачує справно — заборгував ось уже за 3 мiсяцi.
Ми взялися розбирати ситуацiю на вул. Гранiтнiй, тим бiльше що Сергiй Ратушняк, ставши мером, видав наказ про iнвентаризацiю земель комунальних пiдприємств та отримання державних актiв на землю. Рiк ми готували документи, i державний акт на землю на вул. Руську, 13 таки отримали, а на Гранiтну, 12а процес гальмує зазначене ТОВ. Мабуть, доведеться просити управлiння майном мiста вплинути на директора. Втiм, договiр оренди в “Фем-Iнвест” закiнчується 1 червня цього року, i ми не продовжимо його, поки не будуть виготовленi всi необхiднi документи та узгодженi спiрнi питання.
— Що ж, вiтаємо вас та весь ваш колектив iз недавнiм професiйним святом i бажаємо якомога менше конфлiктних ситуацiй, якнайбiльше замовникiв та нових досягнень. I сподiватимемося на торжество справедливостi.
P.S. З нагоди професiйного свята директор Ужгородської друкарнi висловлює щиру подяку i низький уклiн ветерану полiграфiї, друкарю вищого ґатунку В. Карбишеву. Степан Григорович вiдзначив i художника-дизайнера Г. Юречко, друкаря офсетного друку Т. Купашi, машинiста листорiзальних машин М. Iванчо, головного iнженера пiдприємства Л. Яковець та багатьох iнших, котрi своєю сумлiнною працею роблять вагомий внесок у розвиток видавничої галузi мiста та нарощують обсяги випуску друкованої продукцiї.
Бiографiчна довiдка
Степан Брохун народився на Хмельниччинi. Трудову дiяльнiсть розпочав у 1966 р. столяром у трестi “Гур’євнафтохiмбуд”. З 1968 по 1996 роки служив у Збройних силах, має вiйськове звання полковника. З 1999-го — голова правлiння “Союзу-Чорнобиль” Збройних сил України в м. Ужгородi. В 2002—2006 рр. був депутатом Ужгородської мiської ради. З березня 2003 р. — директор КП “Ужгородська мiська друкарня”. Член Нацiональної спiлки журналiстiв України. У 2002 роцi нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня, у 2006-му — почесною вiдзнакою “За героїзм та мужнiсть при лiквiдацiї аварiї на ЧАЕС”, має медалi за бездоганну службу в Збройних силах.
Для довiдки
Ужгородська мiська друкарня — єдине комунальне полiграфiчне пiдприємство в мiстi. Iсторiя його сягає в далеке минуле. Рокiв сто тому з кiлькох дрiбних друкарських майстерень було утворено три полiграфiчнi пiдприємства, в тому числi — мiську друкарню. Тодi вона називалася типолiтографiєю i була створена на базi приватної картонної фабрики, яка мала дiльницю лiтографського друку.
Перший значний стрибок у технологiчному i технiчному переоснащеннi вiдбувся в 2-й половинi 50-х рокiв, коли лiтографськi друкарськi машинки з ручним накладом замiнили на однофарбовi офсетнi друкарськi машини. У 60-х придбано повний комплект фотомеханiчного обладнання для виготовлення кольороподiльних фотоформ. На той час друкарня була однiєю з перших в областi, де застосовувався офсетний спосiб друкування.
Нинi пiсля глибокої кризи 90-х рокiв пiдприємство знову набрало обертiв. Колектив iз 33 чоловiк на чолi зi Степаном Брохуном робить усе можливе, щоб друкарня була конкурентоспроможною i мала добру репутацiю.
|
|
 |
|
|
|
|
|
