|
Цього тижня на Минайському водозаборi ввели в дiю автоматизовану систему управлiння насосними агрегатами, котра за потужнiстю не має аналогiв в Українi (принаймнi так стверджують постачальники обладнання). Участь у церемонiї вiдкриття взяли мер Ужгорода Сергiй Ратушняк та його заступники, керiвництво Водоканалу, численнi гостi.
За словами директора Ужгородського водоканалу Юрiя Омельяненка, нове устаткування, по-перше, дозволяє економити щодня по 1,5 тис. кВт електроенергiї, а при нинiшнiх 42 коп. за 1 кВт протягом мiсяця на цьому заощаджуватиметься як мiнiмум 25—30 тис. грн. (i це тiльки в Минаї, а подiбне обладнання ж є i на КНС-2). По-друге, автоматика здiйснює плавний пуск води, що дозволяє уникати гiдроударiв та, вiдповiдно, зменшувати втрати (нашим водогонам уже по 30 рокiв, труби дуже зношенi, отож пiд час подачi тиску частенько стаються прориви). А по-третє, вiдтепер iз процесу виключається людський фактор: згадав оператор увесь технологiчний режим при запуску чи нi — система все зробить правильно сама. Мiсцевому бюджету це диво технiки обiйшлося приблизно в пiвмiльйона гривень, були використанi i кошти Держбюджету та власнi ресурси Водоканалу.
Щоправда, впровадження автоматизованої системи управлiння агрегатами не вiдмiнить графiк: в Ужгородi контррезервуарний принцип подачi води, тобто вона спершу накопичується в резервуарах (їх об’єм 9 тис. м3), а затим подається у мiсто, i постiйне водопостачання можливе тiльки за умови збiльшення резервуарної системи. Один iз варiантiв — локалiзацiя насосних станцiй, котрi мають резервуари (пiдвищувальнi станцiї за ЗакДУ, так звана “Алея 13”, “Юнiсть”, на Легоцького). Якби їх реконструювати, то задiянi вiд них мiкрорайони отримували б воду цiлодобово, а в iнших частинах мiста пiдвищувалася б поверховiсть подачi поза графiком, тобто вода доходила б у цей час не тiльки на 1—2, а й на 3-й поверх. У планах Водоканал усе це має. Наприклад, реконструкцiя водозабору “Минай” передбачає будiвництво нової насосної станцiї i 2 резервуарiв по 8 тис. м3, якi безперебiйно забезпечували б Ужгород водою. Проблема тiльки в фiнансуваннi, бо такi масштабнi проекти без допомоги Держбюджету не осилити. А наразi першочергове завдання — зробити альтернативне джерело енергопостачання, щоб узимку у випадку перебоїв з електрикою не було зривiв водопостачання. Грошi на це мають бути видiленi на найближчiй сесiї з мiського бюджету.
Юрiй Омельяненко також повiдомив, що останнiм часом ужгородцi розраховуються за воду практично стовiдсотково (очевидно, далися взнаки вiдключення боржникiв), але доходи Водоканалу зменшилися тисяч на 250 грн. через вiдсутнiсть гарячої води, отож пiдприємство постiйно працює на кредитних грошах, щоб вчасно сплатити податки, за електроенергiю, дати людям зарплату й оперативно проводити якiсь ремонтнi роботи та реконструкцiю.
Сергiй Ратушняк, коментуючи запуск нової системи, у свою чергу, заявив: аналогiв щойно встановленому обладнанню в Українi нема, i якiсть ужгородської води та її постачання зараз найкращi в країнi. Iнше питання, в якому станi мережа та як люди ставляться до цiєї води. Там, де нема лiчильникiв, її тоннами втрачають через несправнi крани, унiтази i т. ін. Закинув “комплiмент” мiський голова i керiвнику Ужгородської райдержадмiнiстрацiї пану Колiбабi, котрий досi не видав акт КП “Водоканал”, а тим часом борги Коритнянської сiльської ради за воду вже сягнули за мiльйон гривень. Сергiй Миколайович пiдкреслив: “Якщо ми вiдповiдальнi за те, щоб надати послуги — тепло, воду, вивезти смiття, прибрати вулицi, то споживачi мають розумiти: за це треба сплачувати. Такими є сучаснi європейськi ринковi стосунки. Якщо цього не буде, нiколи не матимемо порядку. Тому я затягуватиму сюди iнвесторiв, котрi не будуть iз нами сюсюкатися, гратися в електорат, “милих друзiв”, а просто подаватимуть у суд i змушуватимуть платити за отриманi послуги. Щодо розцiнок остерiгатися не варто — їх встановлюватиме влада, i нинiшнi тарифи iнвесторiв улаштовують”. Принагiдно Сергiй Ратушняк розповiв, що днями був у Парижi, де пiдписав угоду з потужною фiрмою, котра працює у галузi теплопостачання (поки що йдеться тiльки про обслуговування проспекту Свободи). Там йому влаштували цiлий допит щодо полiтичної ситуацiї в Українi i чого вiд цього можна очiкувати: “Їх це зараз цiкавить, i це зупиняє. Iнвестор цинiчний та на сто вiдсоткiв прагматичний, вiн буде бити нас по кишенi, а ми, слов’яни, iншої мови не розумiємо. У нас подвiйна фiлософiя: їдемо у Нiредьгазу i спокiйно сплачуємо 1 долар за годину паркування, ще й зауважуємо, як там чисто. А тут примусьте стiльки платити за одну добу — i будуть мiтинги, демонстрацiї та публiкацiї в пресi, який це грабунок. Зате маємо безлад”.
Що стосується загалом системи водозабезпечення мiста, мер Ужгорода за систему локальних свердловин, а не монопольнi потужнi джерела водопостачання. Однак наразi, каже, мусимо виходити з того, що є i максимально покращувати це. У принципi, за рахунок заощадженої новим обладнанням електроенергiї, можливо, будуть переглянутi тарифи на воду, проте особливих iлюзiй щодо дешевої води вимальовувати собi не варто: електроенергiя, бензин i газ постiйно дорожчають, зростають зарплати, i зекономлене енергозберiгаючими технологiями “з’їдається”.
Насамкiнець Сергiй Ратушняк пiдсумував: майбутнє людства залежатиме не вiд мобiльних телефонiв, не вiд того, як полiтики брешуть людям, а вiд руху тектонiчних плит i запасiв прiсної води. Ресурс останньої в Ужгородi є, причому один iз кращих у Європi. I якщо в минулому столiттi боротьба точилася за чавун та сталь, потiм — за нафту, то незабаром вiйни вестимуть за воду. Нам її дала природа без усяких змагань, от тiльки б розпорядитися нею з розумом. Бо останнi 3 роки сучасної України — яскравий приклад того, що й без вiйни можна все програти.
|
|
