|
Тільки сесія міської ради прийняла рішення про створення КП “Дельфін” на базі басейну гімназії, як Ужгородом пішли гуляти запущені кимось чутки, що його хочуть передати у приватні руки. Окремі схвильовані батьки звернулися з позовом до суду, мовляв, захистіть інтереси наших дітей. От тільки про які інтереси йдеться — незрозуміло, бо вже третій рік поспіль у гімназії не було проведено жодного уроку плавання, натомість на комерційних умовах там плавали чужі дядьки.
Яка ситуація з басейном зараз та які в нього перспективи на майбутнє, ми вирішили поцікавитися у міського депутата-“народника” Роберта Левицького, котрий якраз і курирує це питання.
Перш за все пан Роберт відкинув домисли про перехід басейну в приватні руки. “Дельфін” — комунальне підприємство, і це говорить само за себе. А що попередній власник використовував об’єкт неефективно (ма-ється на увазі неефективно в інтересах дітей) — поза сумнівом. Адже з ужгородського бюджету щорічно виділялося 400—450 тис. грн. саме на утримання басейну, і за ці гроші вже можна було побудувати не одну індивідуальну котельню, каже Роберт Левицький. А між тим дітей під благовидним приводом просто не пускали туди навіть в опалювальний період, коли є гаряче водопостачання: санітарними нормами передбачено, що температура води має бути не нижчою 26 градусів, там же виявлялося 24. Тому, звісно, учням — зась, а комерційним структурам—будь ласка. Хоч кілька років тому потрібної температури якось таки досягали...
Те, що басейн стане комунальним, — добре для всіх городян. По-перше, місто обіцяє нала-годити цілорічну роботу цього об’єкта, створити усі умови для того, щоб діти — і з гімназії, і з інших шкіл — могли там плавати. Відповідні уроки найближчим часом мусять стати реальністю, бо статистика невтішна: 70% ужгородських учнів не здатні триматися на воді. До речі, у 80-х роках 92—93 % студентів УжДУ вміли плавати, а зараз таких заледве 50 відсотків. Звідси щорічні трагедії на воді, які, на жаль, стали невід’ємними супутниками “купального” періоду.
По-друге, комунальний басейн має благородну мету відродження школи водних видів спорту — від початкової ланки до вищої, з водним лікуванням і реабілітацією. Щоправда, сам ініціатор ідеї Роберт Левицький застерігає: очікувати моментальних результатів на цій ниві не варто. Попри 30—40-літню традицію школи водних видів спорту в Ужгороді, дався взнаки тривалий період занедбаності, тож потрібно років 5—7 тільки для досягнення рівня початку 90-х. Хтось може закинути, що у нас уже й відроджувати колишню славу практично нікому — тренери якщо не повиїжджали, то подалися в бізнес. Але наш співбесідник запевняє: мав телефонні або особисті розмови з висококласними кадрами ще радянських часів, і вони готові знову взятися до тренерської роботи. Правда, за умови постійного функціонування базового басейну. Обіцяє повернутися з Москви Юрій Пісарєв, із Саудівської Аравії — Олександр Данилович, хочуть працювати з дітьми і Наталія Колечко, Олександр Зінов’єв, Ісрафіл Василькін та інші. Тобто під ідею є кваліфіковані кадри, а успіх справи значною мірою залежить від матеріальної бази.
Наразі керівництво управління майном міста просить дирекцію гімназії передати басейн у фонд комунального майна, а наскільки сприятиме цьому процесу навчальний заклад — побачимо. Доки ж він не завершиться, не можна оцінити, в якому стані знаходиться об’єкт і яких вкладень потребує. Однозначно, якомога швидше треба розділити облікування води, теплопостачання, електроенергії для школи та басейну, і тоді вже найближчим часом останній можна запускати. І, звісно, потрібно братися за будівництво індивідуальної котельні, яка забезпечить незалежну від ЦТП роботу об’єкта. Але це досить затяжна справа, бо слід виробити технічну документацію, оголосити тендер, знайти підрядника, і вже тоді споруджувати та здавати в експлуатацію. Та все ж є сподівання, що до кінця цього опалювального сезону котельня буде готова.
Насамкінець ми поцікавилися в Роберта Йосиповича, чи не міг би стати базою для розвитку водних видів спорту басейн “Спартак”, уже раніше повернутий депутатами у власність міста. Однак ЗакДУ, як виявилося, оскаржив рішення сесії в суді, а до того ж тамтешній басейн знаходиться в дуже поганому стані: вода в ньому протягом року стояла всього місяць, з’явилися тріщини, купа інших проблем, на усунення яких потрібно багато грошей, а їх, зайвих, в ужгородському бюджеті нема. От і виходить, що досі неефективно використовуваний басейн гімназії, перетворений на КП, — єдина реальна можливість забезпечити доступ наших дітей до плавання і відродити школу водних видів спорту. |
|
