|
Свого часу джерелом питної води для ужгородців був лише 5-кілометровий канал, що починається поблизу Невицького і впадає в Уж після турбін міської електростанції. Згодом з’явився і Минайський водозабір, який подає воду більшій частині лівобережжя. З ним якраз проблем і немає. А ось канал… Цього тижня керівництво ужгородського Водоканалу запросило журналістів, аби останні на власні очі побачили, що твориться у водозабірному каналі та на його берегах. І хто насправді винен у цьому?
Чесно сказати, картина не порадувала. Прямо на березі каналу власник мив свій чорний “Пежо”, вище трьох водозабірних труб насосно-фільтрувального комплексу (НФС) на вул. Насипній у воді плавали розірвані мішки зі сміттям та ялинки, вздовж дороги насипано гірки побутового та будівельного сміття, з яких шкідливі для людей речовини потрапляють саме до каналу. Проблема існує вже давно, але, на превеликий жаль, ситуація ускладнилася саме останніми роками. Відповідно все це створює серйозну проблему питному водозабору частини міста. Директор КП “Водоканал м. Ужгорода” Юрій Омельяненко розповідає:
— Неподалік каналу в приватних забудовах (ділянки під які роздавалися багато років тому) не передбачено ніякої каналізації, що є грубим порушенням усіх можливих санітарних норм. Будинки облаштовані так званими септиками (по-простому — вигрібними ямами, спроектованими та зведеними абияк). Не секрет, що сусідні ґрунтові води просочуються до каналу. Тому під час опадів вміст ям частково змивається, потрапляє в землю і, відповідно, до міського водозабору. НФС — екологічна зона суворого санітарного режиму, поруч знаходяться 1-й та 2-й пояси зони, де категорично заборонені вищезгадані вигрібні ями. Проблем додають і місцеві жителі, які на березі пасуть худобу, вигулюють собак або купають їх у каналі. А буває, кидають у воду, як у помийну яму, здохлих курей чи свиней. Не важко здогадатися, що все це потрапляє на решітки очисних споруд першого підйому, які, відповідно, часто забиваються і які потрібно майже безупинно вичищати та мити. Біля каналу ужгородці влаштовують пікніки, а сміття від них залишають прямо на березі; часто миють тут машини. Хоча через кожні кілька десятків метрів вздовж каналу стоять заборонні таблички.
Що ж стосується правоохоронних органів, котрі могли би хоч трохи контролювати ситуацію, відповідь відома: навіть для складних із точки зору громадського порядку районів міста працівників патрульно-постової служби недостатньо.
Раніше, за часів СРСР, каналом постійно курсував човен із позавідомчою охороною, працівники якої карали тих, хто купається чи ловить рибу в каналі. Зараз, на жаль, цієї служби вже немає. Час від часу гори побутового та будівельного сміття вздовж берегів та прилеглої дороги за можливості вивозяться силами Водоканалу чи відповідними комунальними підприємствами. Іноді зловмисників таки ловлять на гарячому, але вони відбуваються мізерними, порівняно з нанесеною шкодою, штрафами. Шлагбаум, який має закривати в’їзд у санзону, теж пе-ріодично спилюють мисливці за залізом.
Тут слід зауважити: якщо сезонно якість води в каналі погіршується через природні фактори (великі зливи, відлиги тощо), то це ще півбіди, бо існують давно передбачені та відпрацьовані правила очищення води. Інша ситуація, як у нашому випадку, — неконтрольований та руйнівний людський фактор.
• • •
Висновок один: чистота міської питної води — в руках саме ужгородців, бо вода з каналу постачається приблизно половині міста. І страждає від цього не тільки загальна екологія, а й жителі, які користуються водогоном. Причому й ті, хто скидає до каналу всякий непотріб. Дивно, але приказку про колодязь та плювок у нього багато хто з них не знає або призабув. Придивіться до цих фотографій, може, хтось упізнає на них своє авто чи сміття. Для тих, хто впізнав, пропоную: відкрутіть кран та випийте склянку води. На здоров’я! Слава Богу, все це сміття та пально-мастильні матеріали потрапили до очищувально-фільтрувальної станції…
Вихід із ситуації один — вдосконалювати власну культуру. Бо все інше навряд чи спрацює за наявної ментальності.
|
|
