|
До комунальної інфраструктури у населення завжди претензій вистачає, і цьому є об’єктивні та суб’єктивні причини. Та наймасштабніша біда нашого комунального господарства — утримання його за залишковим принципом. Держбюджет-2008 цю проблему, схоже, вкоренив і поглибив, зменшивши фінансування делегованих повноважень органів місцевого самоврядування. Як такий крок позначиться на ужгородських реаліях та загалом про наболілі питання цієї сфери журналісти на вівторковій прес-конференції розпитували в начальника управління міського господарства Ужгородської міськради Івана Крайниківського.
Що маємо і чого хотілося б
Іван Васильович констатував: принципи формування і Державного, і місцевих бюджетів давно намагаються змінити, але наразі позитивних зрушень не спостерігається. Як і раніше, потреби управління міського господарства фінансуються за залишковим принципом, хоча йдеться про такі важливі речі, як утримання міста в чистоті, ремонт об’єктів благоустрою та капітальний ремонт житла. Але про все по порядку.
Перший напрям роботи комунальників — утримання об’єктів благоустрою. На прибирання доріг цьогоріч планується спрямувати 5 млн. грн. Цифра, здавалося б, солідна, але реальна потреба — близько 9 мільйонів. Адже наразі із 430 ужгородських вулиць прибиранням охоплено лише 140, та й то щоденно (механізовано і вручну) чистять лише центральні, інші ж — почергово 1-2 рази на тиждень. А місто постійно розростається! До речі, раніше на цих роботах було задіяно 4—5 комунальних підприємств, а зараз, у зв’язку з тендерними процедурами, доведеться обмежитися КШЕПом.
Утримання кладовищ, яких у місті десяток, враховуючи і закриті, теж потребує удвічі більше коштів, ніж виділено. Та, виходячи з можливостей місцевого бюджету, маємо на це тільки 300 тис. грн., котрі спрямують переважно на Кальварію і Барвінок.
На озеленення та утримання зелених насаджень відводиться 800 тис. грн. За ці гроші треба вирубувати старі аварійні дерева (відповідна інвентаризація була проведена минулоріч), обрізати ті, що залишилися, садити нові, приводити до порядку квітники та кільця кругового руху на дорогах тощо. Реальна потреба коштів на все це — 1 млн. 900 тис. грн.
Під утримання об’єктів благоустрою підпадають і профілактика та регулювання світлофорів (150 тис. при необхідних 200 тис. грн.), відлов безпритульних тварин, на що замість виділених 19 тис. грн. в умовах епідемії по сказу треба 115 — 120 тисяч, тощо. Загалом набирається 6 млн. 836 тис. грн., у той час як розрахунки показали: щоб місто було доглянутим, треба приблизно 12,5 мільйона. Іван Крайниківський підкреслив, що джерелом фінансування цих потреб є загальний фонд бюджету, як правило, другий його кошик, тобто те, що залишається після захищених статей. Звідси і маємо залишковий принцип утримання міста, бо 85% загального фонду бюджету іде на зарплати вчителям, медикам, держслужбовцям. “Звісно, і за наявні кошти ми будемо робити все можливе, — каже Іван Васильович. — Постараємося залучити ще декілька підприємств і ставити питання про розширення географії вулиць, які прибираються.”
Управління міського господарства є замовником та розпорядником коштів і на ремонт об’єктів благоустрою. Так, на реконструкцію і ремонт шляхів піде 5,5 млн. грн., враховуючи і надходження від податків із власників транспортних засобів. Але судячи із запитів депутатів, скарг мешканців та журналістів, реальна потреба становить 16 мільйонів. На розмітку вулиць виділено 95 тисяч замість 150 бажаних. Наболіле питання — дорожні знаки. Щодо них минулоріч разом із представниками УДАІ комунальники провели серйозне обстеження, є рекомендації, на виконання яких потрібно десь 200 тис. грн., а виділено на 2008-й лише 75 тисяч. Цього року продовжиться робота з приведення до ладу внутріквартальних територій, на що заплановано 450 тис. грн., але звернень-запитів надійшло на 800 тисяч.
Сесія Ужгородської міськради вже виділила 1 млн. 275 тис. грн. із бюджету розвитку на реконструкцію проспекту Свободи, там розпочато тендерні процедури. Правда, може виникнути проблема з підрядними організаціями, бо все менше охочих працювати з бюджетними коштами саме через тендери і нескінченні перевірки. Є ідея привести в порядок і вулиці Корзо, Корятовича, Швабську, Мукачівську, але з цього приводу остаточне рішення буде тільки через місяць.
Третій і, мабуть, найпроблемніший напрям роботи управління міського господарства — ремонт житла. На капремонт житлового фонду цьогоріч виділено 1 млн. грн. А покрівля лише одної багатоповерхівки на 3 під’їзди обійдеться десь у 50 тисяч гривень. Звичайно, якщо брати сучасні полімерні матеріали з гарантією на 15—20 років вартістю 60 грн. за квадратний метр. Але ж не ставити нам у ХХІ столітті руберойд…
Безумовно, Іван Васильович визнає: і покрівлі, і інженерні мережі наших багатоповерхівок перебувають у досить поганому стані, що викликає численні нарікання мешканців. Але на все коштів не вистачає, тому доводиться обирати пріоритети. Якщо раніше найбільше скаржилися на теплопостачання, то зараз гострота цієї проблеми знята: аварійні стояки, вузли управління теплом у будинках позаміняли, а багато споживачів взагалі відмовилося від централізованого теплопостачання, перейшовши на автономне. Зараз основний акцент робиться на мережі водопостачання та водовідведення у підвалах будинків і на ремонті дахів, де ситуація катастрофічна: замість виділеного мільйона треба б 11,5. Іван Васильович каже, що в попередні роки на це реально освоювалося 5—6, а то й 7 мільйонів гривень, але тоді джерелом фінансування був бюджет розвитку. Зараз же в Бюджетний кодекс внесені зміни, за якими ремонтні роботи капітального характеру можуть фінансуватися тільки з загального фонду бюд-жету, який, як відомо, у першу чергу має забезпечити коштами захищені статті.
На фоні всіх цих невідповідностей між бажаним і дійсним оптимізм викликав хіба той факт, що січень 2008-го управління міського господарства зустріло без боргів. У 2007-му рік розпочинали з мало не тримільйонними “хвостами” за утримання міста, які поступово вдалося погасити і вийти на регулярні щомісячні проплати.
Тендерний зашморг для комунальних підприємств
Але не тільки нестача коштів є хронічною проблемою комунальників. Для “повноти щастя” їм додалися ще й важкі умови тендерних закупівель. Щоб не повторювати наших колишніх публікацій на цю тему, зосередимося лише на конкретному прикладі КШЕПу — підприємства широкого профілю, яке займається вивезенням сміття від мешканців, утриманням та ремонтом вулиць, інженерних мереж і т. д. Саме КШЕП зараз зареєстрували як єдиного підрядника на утримання міста і працюють над розширенням його функцій та повноважень, зміцненням матеріальної бази. Так от: підприємство пройшло реєстрацію, за яку сплатило 12 тис. грн., але, щоб отримати висновок міжвідомчої комісії, як переможець тендеру має перерахувати ще 240 тисяч — 4% від запланованого обсягу робіт і послуг (минулоріч іще було 2 відсотка). Це при і так урізаному фінансуванні комунальної сфери такі суми треба просто подарувати приватній структурі, якою є Тендерна палата України! А не перерахуєш — казначейство не може фінансувати підприємство. З іншого боку, звідки КШЕПу взяти 240 тис. грн., коли минулий рік воно завершило з прибутком усього 36 тис. грн., а закласти ці додаткові витрати у тарифи навіть теоретично не можна? Словом, коло замкнулося.
До речі, аналогічну ситуацію з тендерами має КП “Агромікс” (рахунок за оголошення 32 тис. грн.), ККП, який займається утриманням кладовищ (10 тис. грн.), “Водоканал” як постачальник води бюджетним закладам…
Чи мають майбутнє ЖРЕРи?
Це питання хвилювало журналістів, бо до редакцій (принаймні до нашої — авт.) надходить чимало скарг на роботу цих організацій. Їх місто не фінансує, взяті на себе зобов’язання ЖРЕРи мають виконувати за рахунок отриманої від мешканців квартплати. Але останні частенько нарікають, що платити ні за що, а перші — що з ними таки не розраховуються. Втім, утримання прибудинкових територій, ремонт внутрібудинкових комунікацій ведеться всіма ЖРЕРами, інше питання, наскільки якісно. Тут багато залежить від керівників: там, де вони відповідальні, порядку більше. Серед кращих начальник управління міського господарства назвав ЖРЕРи №№8 і 7, ТОВ “Підзамок” теж непогано справляється, інші — гірше. А загалом підґрунтя проблеми він бачить у тому, що ЖРЕР виступає і замовником, і розпорядником коштів, а значить, маємо розірваний ланцюжок економічних законів — відсутній контроль. Допомогти може організація співвласників багатоквартирних будинків. На підтвердження цієї тези Іван Васильович навів приклад, почутий на нараді у Києві: дві спарені багатоповерхівки, які обслуговуються одним ЖРЕРом, разюче відрізнялися одна від одної. А розгадка проста: в одному з будинків організували ОСББ, і кошти його голова перераховував лише за якісно виконану роботу…
Як довго існуватимуть у нас ЖРЕРи, невідомо, але що вони — залишки радянської системи і в ринкову економіку не вписуються — це точно. Поки що їх в Ужгороді укрупнюватимуть, залишаючи більші й потужніші. Кроком до радикальних змін міг стати пілотний проект, зініційований минулоріч Міністерством ЖКГ. Пан Крайниківський розповідає, що разів 5 їздив до столиці, і його управління таки захистило цей проект (крім Ужгорода, із Закарпаття в ньому мали брати учась Свалява та Мукачево). На його реалізацію було розроблено документацію, кошторис на 18,5 млн. грн. Суть полягала у тому, щоб реконструювати на пр. Свободи 13 багатоповерхівок — починаючи від “Білочки” і закінчуючи “Прогресом” — і після цього передати їх на утримання самих мешканців. Створення ОСББ було обов’язковою умовою, бо після капітального ремонту будинки мали зніматися з балансу міської ради. Саме такий шлях має майбутнє, але, на жаль, поки що ні копійки під цей проект профінансовано не було, і чи підтримає новий уряд ідею своїх попередників — невідомо. Обіцяні минулоріч півтора мільярда на реформування ЖКГ України десь так і зависли в повітрі…
А взагалі-то, вважає Іван Васильович, під час проведення приватизації у нас були серйозні упущення. Вийшло так, що квартири безкоштовно стали власністю мешканців, а всі проблеми дахів, горищ і підвалів залишилися міськими. Якби до цих питань свого часу підійшли не по-радянськи, а з точки зору здорового глузду, багато нинішніх проблем знялися б самі по собі. В Естонії, наприклад, з населенням не загравали, років 2—3 там була страшна розруха, а потім люди організувалися і власним коштом привели будинки до порядку. А в нас перш ніж передати багатоповерхівку ОСББ законодавство вимагає її капітально відремонтувати. В умовах хронічної нестачі коштів цей процес може розтягнутися надовго. До речі, вищеописаний пілотний проект передбачав фінансування з 3-х джерел: основні кошти — з Державного бюджету, плюс із місцевого та від самих мешканців.
Чому об’єднали “Уж-тепло” й “Енергетичні системи”
На прохання журналістів Іван Крайниківський роз’яснив, чому дві теплопостачальні організації міста об’єднали в одну. Схоже, свої функції “Енергетичні системи м. Ужгорода” виконали. Свого часу їм віддали район, який обслуговувався котельнею на вул. Електрозаводській, що належала обленерго. Вона сама по собі була потужна, але через масовий перехід споживачів на “автономки” стала збитковою, і більше половини проблем цент-ралізованого теплопостачання міста пов’язувалося саме з нею. Виникла ідея розбудувати в цьому районі мережу локальних котелень, чим і зайнялися “Енергетичні системи м. Ужгорода”. У принципі, міні-котельні вже встановлені, отож сесія прийняла рішення про приєднання цього КП до “Уж-тепла”, хоча дискусії навколо цього питання, каже Іван Васильович, тривають досі. На його думку, реально процес злиття варто було б втілювати в життя по закінченні опалювального періоду, бо зараз організація має підписані договори на постачання газу, електроенергії зі споживачами.
До слова, до редакції телефонували схви-льовані читачі, котрі сприйняли опубліковане в минулому номері нашої газети рішення Ужгородської міськради про підвищення тарифів на теплопостачання для бюджетних та “інших споживачів” як зростання вартості послуг для населення. Насправді це рішення мало якраз на меті утримати ціни для ужгородців на старому рівні за рахунок бюджетних закладів і бізнесу, який і ховається за поняттям “інші споживачі”.
І знову про сміття
Спілкування з головним комунальником міста, звісно ж, не могло обійтися без обговорення проблем сміття. Що стосується тарифів на його вивезення, Іван Крайниківський упевнений: вони відповідають реаліям і є економічно обґрунтованими, бо кількість сміття постійно зростає, як і ціни на бензин та мінімальні зарплати. А багаторічне популістське заниження розцінок у підсумку призвело до того, що комунальники все більше відчувають кадровий голод — висококваліфіковані працівники познаходили собі більш високооплачувану роботу. Інша річ, що в цих тарифах є елемент зрівнялівки — показники ж виводилися усереднені, — але тут уже нічого не поробиш.
Інший важливий момент у проблемі сміття — культура (або ж безкультур’я) окремих ужгородців, котрі “не можуть” донести пакет із відходами до контейнера. В такому випадку скільки не прибирай — чисто не буде. А вивезенням сміття наразі займаються 3 організації, і роблять вони це за кошти, отримані від фізичних та юридичних осіб за свої послуги. Тому порядок у цій сфері значною мірою залежить від того, як ефективно ми всі сплачуємо. До відома: із КШЕПом угоди на вивезення сміття уклали 80—85% їхніх клієнтів, із КП “Уж” — близько 70%, а приватна структура “Еко” взагалі нарікає, що закінчила минулий рік зі збитками близько 100 тис. грн. (щодо цього ТОВ навіть стояло питання про припинення ним обслуговування Ужгорода, але після довгих переговорів таки залишили все по-старому). Але, каже Іван Васильович, такі проблеми організацій із укладанням договорів — показник їхнього вміння працювати з населенням. Управління міським господарством, зі свого боку, створило їм нормальні умови: розділило й закріпило території, збільшило кількість контейнерів (хоча тут є ще недоліки, і над ними робота ведеться).
Одне з давно очікуваних нововведень у сфері утилізації сміття — програма його роздільного сортування. Вона вже є, грант виграно, і співфінансування закладено. Але успіх реалізації цієї програми, знов-таки, напряму залежить від ужгородців, від того, чи стануть вони сортувати сміття у своїх домівках: скло в один пакет, пластик — в інший, харчові відходи — у третій. Для логічного ж завершення цієї ідеї, переконаний Іван Крайниківський, потрібно побудувати сміттєпереробний завод чи хоча б сортувальну лінію. Бо складувати відходи в окремих кон-тейнерах, щоб потім змішувати все на звалищі — сенсу ніякого. Попередні домовленості про зведення такого заводу вже є з німцями, їм навіть готові виділити необхідну територію в районі КНС на Фізкультурній. Але це дуже дорогий проект, і як скоро він буде реалізований — говорити важко. Втім, рано чи пізно цю проблему вирішувати доведеться, бо дві третини Барвінківського сміттєзвалища в нас уже заповнено, а при сортуванні і переробці сміття лише 15% його загального обсягу йтиме на захоронення.
P.S. Листи зі скаргами на ЖРЕРи та вивезення сміття, які надійшли останнім часом до нашої редакції, ми передали для реагування начальнику управління міського господарства. |
|
