|
Минулого тижня найобговорюванішою темою в місті були події навколо Ужгородської міської ради, яка з вівторка стала закритою зоною не тільки для відвідувачів, а й для її працівників, у тому числі мера. У начебто “замінованому” приміщенні, втім, цілком безпечно аж до п’ятниці почувалися міліціонери та представники прокуратури, котрі, кажуть, похазяйнували в деяких кабінетах і вилучили там якісь документи. Що стало причиною такого “кіно”, журналістам пояснювали в прес-клубі “Нове Закарпаття” заступники міського голови Володимир Симулик та Володимир Химинець.
Правовий нігілізм — породження безкарності?
Не будемо втомлювати читачів повторенням фактів та обставин — вони обійшли всі ЗМІ. Як зазначив Володимир Симулик, зараз кожен задається питанням, що це було: проблема роботи ужгородської влади, старт президентської передвиборчої кампанії, елемент цілеспрямованої дискредитації органів місцевого самоврядування чи зведення особистих рахунків регіональних політичних еліт? У будь-якому разі громада сходиться в одному: технології вирішення є нецивілізованими, дикими. Щось подібне було в Мукачеві в 2004 році, коли Указом Кучми змістили з посади тамтешнього мера. Схоже, комусь дуже хотілося реалізувати такий сценарій і в Ужгороді, бо Сергій Ратушняк — єдиний непокірний ОДА (з проекцією на Секретаріат Президента) міський голова. Але законний спосіб звільнити його крісло — зібрати 2/3 голосів депутатів міськради, щоб висловити недовіру меру. Що він не пройде, засвідчив такий факт: за півгодини на сходах міськради 7 лютого зібралися всі депутати, які були на той час у місті, і 31 чоловік, у т. ч. і “нашоукраїнці”, проголосували за звернення, що засуджує блокування роботи міськради та вимагає покарати винних. І це природно. Адже дії силовиків, котрі, як зауважив Володимир Дмитрович, уже вкотре стали заручниками ситуації, виходили за рамки законних. Зокрема посадових осіб — уповноважених представників Ужгородської міськради та виконкому 6 лютого не поінформували про “замінування” та план дій правоохоронців, а коли о 17.00 оточення під’їзних шляхів до пл. Поштової зняли, себто стало зрозуміло, що ніякої бомби не було, увечері мерію знову оточило близько 300 озброєних “беркутівців” та міліціонерів. Те, що відбувалося наступного дня, може трактуватися як захоплення будівель, що забезпечують діяльність органів місцевого самоврядування з метою незаконного користування або перешкодження нормальній роботі, а це злочин, що карається ст. 341 Кримінального кодексу України. Паралельно в міськраді зламувалися двері та проводився несанкціонований обшук приміщень із вилученням документації. Тим часом ст. 181 Кримінально-процесуального кодексу України передбачає, що обшук і виїмка проводяться в присутності представників установи, а таких у міськраді, звичайно, не було, бо туди нікого не пускали. Про те, що обшукуваним, понятим і відповідним представникам мають роз’яснити їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; що ці заяви підлягають занесенню до протоколу — силовики просто “забули”. Як і те, що за ст. 183 КПК перед обшуком або виїмкою слідчий має пред’явити постанову представникам установи, де проводиться обшук або виїмка, і запропонувати їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а замкнені приміщення і сховища слідчий має право розкривати, якщо власник відмовляється їх відкрити. Також ст.ст. 186—189 КПК передбачає, що вилучатися можуть лише ті предмети і документи, які мають значення для справи. Проте станом на 9 год. 11 лютого ні прокуратура, ні МВС так і не надали жодного офіційного пояснення, що ж відбувалося в мерії попередні 5 днів, і, звичайно, ніякого протоколу та опису вилучених там предметів представники міської ради не бачили (а їм мали вручити другий примірник обох документів). Нарешті близько обіду цього понеділка від прокуратури м. Ужгорода надійшов лист, у якому повідомлялося, що 7.02.2008 р. її працівники вилучили з кабінетів Ужгородської міськради документи по кримінальній справі № 6105906, які нібито не були надані на вимогу постанови про проведення виїмки від 27.12.2007 р. Найцікавіше, що Ужгородська міськрада має підтверджуючі документи: все, що прокуратура просила, їй видали ще до Нового року! З чого тоді весь цей шум-гам? (До речі, Володимир Химинець поінформував, що справа, яка стала приводом до блокування роботи органу місцевого самоврядування, стосується рішення міськради 1995—1996 років). З приводу всіх цих порушень в. о. міського голови Володимир Бобков звернувся до Генпрокуратури України, Кабміну та ряду інших столичних інституцій і попросив дати правову оцінку діям співробітників прокуратури і міліції Ужгорода та Закарпатської області.
Де корінь проблеми?
Володимир Симулик вважає: щоб розібратися у нинішній ситуації, треба зробити екскурс у минуле, бо протистояння політичних еліт у нашому регіональному масштабі простежується уже протягом 10 років. Чинний мер обирався на цю посаду вже 4 рази, і завжди виходило так, що нормальній його роботі перешкоджали руками силовиків. Але попри елементи фінансової й економічної дискримінації останніх 2—3 років, непокірний Ужгород продовжує розвиватися й займати лідируючі позиції в області, і когось це страшенно дратує.
Взяти хоча б борги, з якими нова команда перебрала владу. У 2006 році тільки по загальному фонду, а це зарплата і електроенергія, “висів” кредит у 6 млн. грн., заборгованість по житлово-комунальному господарству становила 6—7 млн. грн., 14 млн. — по відділу капітального будівництва. Загалом набралося “хвостів” на 27 млн. грн. Нова ужгородська влада взялася до роботи, і на кінець 2006-го борг зменшується до 20 млн., при тому, що ідуть всі поточні платежі і фінансуються усі розпочаті об’єкти, своєчасно виплачуються зарплати, іде розрахунок за енергоносії.
На 2007-й уже приймається реальний бюджет. Кредити відсутні, намічається тенденція до можливості формування фінансового залишку, який на кінець минулого року становив 10 млн. грн. Це наш міський депозит, який щомісяця заробляє Ужгороду 70—100 тис. грн. Із цих грошей будуються котельні, мінятимуться вікна в бюджетних установах на вакуумні склопакети. Взагалі, місто вибрало пріоритетом енергозберігаючі технології. За 2007 рік побудовано 16 міні-котелень для освітніх закладів. Зараз впроваджується проект автономного опалення для всього лікарняного містечка з повною заміною зовнішніх мереж. На це виділено 4 млн. грн. і на 70% роботи вже виконані.
Володимир Симулик каже, що влада іде непопулярним, але необхідним шляхом оптимізації раціонального використання коштів. Що нерентабельне — реорганізовують. По тій же 4-й школі, навколо якої було так багато галасу: в АНВК “Гранд”, яка її займала, одна дитина в рік обходилася в 3700 грн. при середньому показнику в Ужгороді 1800—2000 грн. У приміщенні ж цієї школи розміститься словацька ЗОШ № 21, причому з коштами на реконструкцію допоможе Словацька Республіка, 1 млн. грн. (з обіцяних двох) дасть ОДА, ще 1,5 млн. — міська рада. Те ж саме з гімназією. Усім відомо, що останні 2—3 роки, аж поки не піднявся галас навколо цього питання, діти в басейні там не плавали, чому є документальне підтвердження. Нині знайдено розумне компромісне рішення: гімназисти матимуть уроки плавання з ранку до 14-ї години, а далі, замість різних комерційних фірм, у басейні займатимуться діти з інших навчальних закладів під керівництвом фахівців школи водних видів спорту. Отож єдиний майновий комплекс гімназії залишається, ліквідується тільки бізнес певних керівних осіб на басейні. До речі, Володимир Химинець повідомив, що вже проводиться набір у класи плавання.
Володимир Васильович відповів і на запитання журналістів щодо причин неосвоєння державних субвенцій в Ужгороді. По-перше, тендерна процедура по використанню цих 6 млн. була свідомо затягнута. “Нам за 3 місяці до кінця року кажуть, що гроші таки надійдуть, починайте тендерну процедуру. Вона іде, визначається єдиний підрядник, як не дивно, з Мукачева, але через 1,5 місяця він, пройшовши всю процедуру, нібито добровільно відмовляється виконувати ці роботи. Кулуарно говорять, що з ним провели відповідні бесіди... Тим часом до кінця року залишився місяць, і про нові тендери та освоєння коштів уже й говорити було нічого. Тобто нам вставляють палиці в колеса, але довести цього ми не можемо”, — каже Володимир Васильович.
Насамкінець Володимир Химинець наголосив: “В ОДА нам закидають відсутність діалогу. Але співпрацювати з позицій, коли вони нам вказують, що ми маємо робити — неправильно. Ми — орган місцевого самоврядування, і можемо обґрунтувати свою стратегію. У нас є довгострокова програма, по якій робимо перші кроки, є певні проблеми, про які ми готові говорити. Про зроблене будемо звітувати наприкінці каденції, а наразі готові доводити, що наша концепція правильна, вона дає результати, причому дедалі значущіші”.
|
|
