|
Питання водопостачання Ужгорода завжди турбувало владу та городян. Протягом останніх років воно стало особливо гострим, тож саме йому присвячена наша розмова з директором КП “Водоканал” м. Ужгорода Юрієм Омельяненком.
— Коротко охарактеризуйте, будь ласка, нинішній стан підприємства.
— Якщо трохи заглибитися в історію, то останню чергу очисних споруд Водоканалу побудували в 1987 році на вул. Насипній. Тоді вони були спроектовані на 50 тисяч кубометрів води, і, на жаль, їх пропускна спроможність на сьогодні не відповідає потребам міста. Не секрет: очисні споруди потребують повної реконструкції. Якщо говорити про водозабори, то в місті є два основних: минайський і насосно-фільтрувальні станції, які беруть воду із каналу, та один малий у Горянах. Перспективи по минайському більш-менш райдужні, там зараз проводиться реконструкція, і в березні Водоканал отримає для нього необхідне устаткування. Ми вже закупили спеціальний трансформатор, завдяки якому плануємо перевести ще цього року минайський водозабір на перший енергетичний клас за потужністю. Поясню: існують два класи споживання для підприємств, що залежать від їхньої потужності, а це впливає на тарифи за електрику для них. Зараз ми маємо другий (понад 35 кВт споживання), а перехід на перший дозволить щомісяця при використанні приблизно півмільйона кіловат на місяць економити близько 50—60 тис. грн. Останній рахунок, який ми отримали, — 930 тисяч, і, повірте, півсотні тисяч економії щомісяця для нас — це суттєва сума.
Гірша справа із НФС, де знаходиться три станції, одна з яких побудована ще в 1930 році. Необхідно терміново її реконструювати, тим паче вона подає воду до центральної частини міста. За скромними підрахунками, ремонтні роботи потягнуть на чверть мільйона гривень. Наступна проблема — безпосередньо канал, який знаходиться на балансі обленерго і який довгий час не чистився. Минулого року до нас приїжджали фахівці одного одеського підприємства, що спеціалізується саме на таких роботах. У них для цього є потрібне устаткування, рухомі драги, завдяки яким можна почистити канал, не припиняючи подачі води в правобережний Ужгород. Ці роботи коштують не менше 16 мільйонів гривень, і, зрозуміло, що це нереальна сума. Щоправда, обленерго виділило на 2008 рік 1 мільйон для очищення ділянки відгалуження каналу від Ужа, де на дні утворився чималий пагорб. Якщо найближчим часом цього не буде зроблено, виникне загроза того, що через два-три роки правобережна частина міста та його промзона залишаться без водопостачання.
— Останні тарифи Водоканалу для населення приймалися 1 серпня 2006 року…
— Відтоді ціна на електроенергію для нашого підприємства зросла на 48 відсотків, бо, згідно з постановою Кабміну, енергетики мають право збільшувати тариф для підприємств щомісяця до 5%. І якщо для населення ці тарифи не змінювалися з 2006 року, то ми зараз маємо 51 копійку проти 34 на 2006 рік. Але це не вина обленерго, бо ціну на гуртову електроенергію формує ринок, і вона є єдиною для всієї України.
Хочу підкреслити, що за 2007 рік населення заборгувало Водоканалу всього 300 тис. грн. при загальному споживанні 13 мільйонів, а за неповних два місяці 2008-го — аж 550 тисяч. Звичайно, це результат новорічно-різдвяних свят, та й віртуальне очікування того, що залишком із ощадбанківської книжки вже скоро можна буде погасити різні заборгованості по житлово-комунальних платежах. Тому Водоканал за січень заплатив енергетикам лише 63% від належної суми, і це перший випадок з квітня 2006 року. Якщо ви пам’ятаєте, тоді енергетики за наші борги на певний час повністю відключили всі водозабори, і Ужгород залишився без води. До речі, з квітня 2006-го всі проплати Водоканалу перед обленерго були стовідсотковими, і давній наш борг, який на той час складав 23,5 млн., знизився до 8,5 млн. грн.
Друга проблема — збільшення фіскального пресу. Планово-економічний відділ Водоканалу наводить такі дані: податок за спеціальне використання підземних вод (із 63 тисяч на рік у 2006-му зріс до 137 тисяч за цей). До речі, ці державні підвищення ми не закладаємо в тарифи для населення. Податок на забруднення навколишнього середовища цього року збільшився на 11%, податок на геологію — на 5%. Підвищення мінімальної заробітної плати теж позначається на тарифах. А я прибічник того, що люди, які працюють в аварійних водопровідних та каналізаційних бригадах Водоканалу (до речі, цілодобово, у свята, за будь-яких погодних умов), повинні отримувати достойну зарплату.
— Чи є перспективи, що Ужгород відійде від графіка і буде отримувати воду цілодобово?
— Технічно це питання можна реально вирішити, але за умови належного фінансування. Є й декілька схем, які дозволяють покращити загальне водопостачання міста. Але, на жаль, ми не знаємо, чи буде цьогоріч фінансування Водоканалу із Державного бюджету, бо у 2007-му від держави ми не отримали жодної копійки… Ужгород, на відміну від Мукачева, чомусь було викреслено зі списку. Тож усе, що робиться, здійснюється виключно за кошти міського бюджету та підприємства. У плані соціально-економічного розвитку Ужгорода на цей рік міська влада заклала кошти на співфінансування та фінансування робіт і витрат нашого підприємства. Правда, у 2006-му близько мільйона гривень таки було виділено з Держбюджету, і всі ці гроші пішли на минайський водозабір, де за сприяння міської влади було відкрито автоматичну станцію управління.
До слова, Водоканалу вигідніше подавати воду місту цілодобово, оскільки в момент включення насосів (а це тричі на день) на магістральні комунікації йде велике навантаження, що призводить до частих проривів. З іншого боку, цілодобова робота насосів “з’їсть” величезну суму грошей.
Проблема ще й у тому, що ужгородська каналізація не роздільна, як би це мало бути, а загальносплавна, тобто поєднує в собі зливневу (результат дощів чи танення снігу) та побутову. Тому все, що знаходиться на дорогах або тротуарах — дрібне каміння, листя тощо, — потрапляє на загальні очисні станції, які мали б очищати лише побутові стоки. Але це проблема не лише Ужгорода, а майже всіх міст Західної України, де свого часу подібним чином була спроектована міська каналізація.
— Нещодавно у пресі порушувалося й питання про складні стосунки Водоканалу зі споживачами Ужгородського району. Чи вирішено цю проблему?
— Ні. Як і раніше, районна влада продовжує роздавати ділянки під будівництво в санітарних зонах водозаборів, а мешканці району — несанкціоновано врізатися до міських мереж водогону. Інший момент — закиди в наш бік коритнянського сільського голови, котрий нарікає, що функціонування минайського водозабору і буріння нових свердловин у межах його села призвело до зникнення води в приватних колодязях. Так, це правда, Але чомусь він забуває, що всьому цьому передувало спеціальне розпорядження обласної влади та Кабміну про будівництво в цих селах централізованого водогону. Зверніть увагу: у відповідь на це з боку сільської влади за весь цей час абсолютно нічого не зроблено. Мало того, заборгованість коритнянської сільської влади перед ужгородським Водоканалом на сьогодні становить близько мільйона гривень…
Тоді ж порушувалося й питання про незаконне підключення однієї автомийки по вул. Коритнянській до мереж Водоканалу. Тут треба віддати належне керівництву цієї фірми. Вони добровільно прийшли до нашого підприємства, офіційно оформили всі необхідні папери та сплатили пайову частку. На жаль, це лише один такий позитивний випадок.
— А як щодо самовільних врізань?
— Якщо ми їх виявляємо, то, звичайно, таких споживачів негайно примушуємо ставати на облік. Але бувають і такі випадки, коли наших працівників не пускають на територію приватного господарства. Свого часу міський голова Сергій Ратушняк зробив щодо цього моменту запити до Генпрокуратури та інших правоохоронних органів. Працівники райвідділу міліції провели один рейд, але після цього більше не з’являлися, хоча й мали на руках припис районного прокурора стосовно з’ясування цих питань, що зачіпають інтереси міста.
— В Ужгороді є певна кількість багатоповерхових будинків, підвали яких буквально потопають у фекаліях. Як у цьому плані працює Водоканал?
— Слід розуміти, що є межі розподілу відповідальності нашого підприємства та споживача (у деяких випадках це кооперативні будинки, у деяких — ЖРЕРи). Офіційні “комунікаційні кордони” будинку — це власне сам дім, його прибудинкова територія та ділянка водогону-каналізації до найближчого колодязя магістралі Водоканалу. Тому, згідно з правилами, ЖРЕР або ж кооператив має належно обслуговувати ці лінії, підвали, суміжні з будинком колектори тощо. Інша річ, коли ці служби не мають фізичної можливості проводити подібні роботи. У цьому випадку вони повинні укласти з нашим підприємством відповідний договір на проведення заходів обслуговування та вчасно їх оплачувати.
— Містом їздить сучасна машина із написом “Vodokanal”. У чому полягає її функція, і чи затверджено графік її роботи?
— Це аварійна спецмашина для продувки каналізації. Щоранку на планірці переді мною є два листки: по аваріях водопроводу та каналізації. Залежно від значущості проблеми на місця за графіком виїжджає бригада.
Якщо споживач, будь то фізична або юридична особа, потребує допомоги цієї спецмашини, він повинен звернутися до Водоканалу та скласти відповідну заяву. Автомобіль направляється за вказаною адресою, і згідно з актом виконаних робіт та рахунком замовник оплачує ці послуги (360 грн. за годину роботи).
Звісно, дехто намагається домовитися “напряму” з водієм-оператором автомобіля за меншу суму. Повірте, якщо такого калимника-водія ловлять на цьому, то його одразу звільняють.
— Яка доля “жучків”, котрі встановлював Водоканал, щоб боротися з боржниками?
— “Жучки” живуть. Загалом було заблоковано небагато точок водовідведення — у 5 квартирах. Але цього виявилося достатньо, оскільки проплата населення після наших заходів одразу сягнула понад 100 відсотків.
Слід сказати, що цей метод дієвий, але він негуманний щодо тих, хто живе поверхами нижче від злісного боржника. Йому зазвичай нема діла до оточуючих, він продовжує не платити, його каналізацію блокують, і сусідів знизу починає постійно заливати. Бували випадки, коли постраждалі люди приходили до Водоканалу зі сльозами на очах, і ми були змушені знімати блокування.
— Нещодавно на сесії міськради порушувалося питання про розгляд можливості подачі води до 9-ї ранку.
— На жаль, ми поки що не маємо такої технічної можливості. Та й фінансової теж. Година роботи насосної станції виливається в чималу суму. Ми вже обговорювали це питання з міським головою. І якщо Водоканал, як планується, перейде на перший клас потужності, то ми зможемо економити на електроенергії та давати воду на годину більше.
— Протягом останніх місяців до редакції надійшло чимало скарг від ужгородців, які нарікають на те, що навіть під час графіку на нижніх поверхах відчутно знизився тиск води, а на верхніх її практично нема. Прокоментуйте, будь ласка.
— В опалювальний сезон збільшується як споживання електроенергії, так і кількість води, що витрачається. У цей період ми збільшуємо подачу води на місто, щоб тепловики могли нормально функціонувати, бо мають певні втрати в мережі. У Водоканалу беруть більше води, аніж теплої пори року, тому відповідно для населення тиск у водогоні трохи падає.
— А яка якість питної води в місті?
— Вода, котру ми всі споживаємо, повністю відповідає чинному на сьогодні ГОСТу “Вода питна” за 1980 рік. Вона постійно ретельно перевіряється за 29-ма параметрами. Якщо приймуть інший ГОСТ, то будемо очищати воду за новими стандартами. Скажу чесно: якщо перевірити всі українські водоканали на предмет якості води, то за європейськими правилами десь 97% цих підприємств довелося б закрити.
— Скільки ужгородців уже встановило лічильники на воду?
— Близько 60 відсотків споживачів. Статистика свідчить, що їх більше ставлять у багатоквартирних будинках, аніж у приватному секторі. Не встановлюють лічильники й там, де квартири здаються в найм. Наприклад, нещодавно ми перевірили квартиру, в якій прописана одна літня жінка. А насправді в ній проживала бригада будівельників із 20 чоловік. Уявляєте, реально воду використовує 20 людей, а нарахування йшло лише на одну?!
— Багато ужгородців встановило в багатоповерхівках насоси, щоб мати воду не лише за графіком, а й цілодобово…
— Узагалі, Водоканал не дає дозволів на встановлення в квартирах чи підвалах власних насосів, бо ці комунікації не в нашій компетенції. Суто з людської точки зору цих споживачів можна зрозуміти, бо всі бажають завжди мати воду. Але такі насоси під час роботи суттєво погіршують тиск у сусідів.
— Наскільки зношена система водопровід-каналізація в Ужгороді, і як часто на Водоканалі виникають аварійні ситуації?
— Зношено 70 відсотків основних фондів. Мовою цифр: ми маємо близько 190 км каналізаційних мереж (20% зношеності) і 280 км водогону (відповідно 50%). Що стосується аварійних ситуацій, то щодня бригади виїжджають приблизно на 4 виклики по водопроводу, а по каналізаціях — удвічі більше.
— Скільки потрібно грошей, щоб повністю оновити всю систему?
— За цінами 2005-го року, щоб привести ужгородський Водоканал у нормальний технічний стан, потрібно було 260 мільйонів гривень.
— Чи залишається після всіх надходжень та видатків у Водоканалу якісь кошти, щоб спрямувати їх на реконструкцію чи розвиток галузі?
— А ви самі порахуйте. Наприклад, за останній місяць електроенергія коштувала нам 930 тис. грн., приблизно стільки ж іде на зарплату, 300 тисяч — ПДВ, на пально-мастильні матеріали витрачається 70 тис. грн. (на підприємстві 32 одиниці техніки), і, звичайно, матеріали — труби, хлор (кожні 40 днів підприємство витрачає 6 тонн хлору) тощо. А планових надходжень за умови стовідсоткової проплати буде 2 мільйони 100 тисяч. У підсумку місяць для Водоканалу виходить із 400 тисячами мінус…
— Отже, щоб підприємство не працювало собі на збиток, єдиний вихід — піднімати тарифи?
— На жаль, так.
— Тобто найближчим часом плануєте їх збільшити?
— Не знаю, наскільки найближчим, але плануємо приблизно на 40 відсотків. Я не прихильник підняття тарифів, але зростання залежить не від органів місцевого самоврядування, а лише від держави.
|
|
